Системи обігріву житла — це елементи побуту і розвитку української нації. Раніше ми вже писали про традиційну українську піч на дровах. Тема сьогоднішньої історичної подорожі — груба, або, як ще її називали, грубка.
Що таке грубка | старовинний пристрій для опалювання житла
Груба, або грубка — це старовинна домашня пічка, що працює на дровах або вугіллі і зазвичай використовується для опалення житла, а при наявності зручної поверхні — і для приготування їжі.
Вона стала поширеною на теренах України у кінці ХІХ ст. Мурували грубу спочатку з цегли-сирівки, пізніше із вогнетривкої цегли. Форма, розміри та конструкція була довільною.
Грубу спершу у вигляді прямокутного стояка примуровували збоку печі. Вона мала окремий димохід, який тягнувся до комина печі та виходив назовні. Для кращого нагрівання стін і збереження тепла димовідвідні груби вимуровували з вертикальними поворотами: верх — низ — верх.
Будова грубки та принцип її роботи
Конструкція грубки містила такі елементи:
- Топка, де відбувається згоряння
- Піддувало (піддувайло) — отвір між топкою і зольником, перекритий колосниками
- Колосники — чавунні бруски, на яких відбувається згоряння
- Димохід (вивід, бовдур) — труба для відведення диму з печі
- Комин — нижня частина димаря
- Зольник (попільник) — ніша під колосниковою решіткою, куди зсипається зола з топки
- Верхня плита — верхня поверхня печі, призначена для приготування їжі
- Духовка — ніша у печі поруч топки, закрита дверцятами. Призначена для приготування їжі
- Дверці (дверцята) — пристрій для зачиняння топкового отвору
- Кагла — отвір у димоході, де розташована каглянка
- Каглянка (затулка, заслінка) — засувка для димаря
Принцип роботи грубки схожий на той, що існує і зараз в сучасних камінних топках та печах. Цегляні печі грубки розроблялися з можливістю регулювання витрати повітря при горінні. Кладка топки забезпечувала практично повне згоряння при спалюванні різних видів палива без обмеження припливу повітря. Максимальне використання температури гарячих газів сприяло випромінюванню тепла протягом тривалого періоду часу без необхідності постійної топки, при цьому температура кам'яної поверхні печі залишалася безпечною для дотику.
Коли житло змінилось, будували більше кімнат, то грубу мурували у вигляді стояка окремо в одній кімнаті, або вбудовували у міжкімнатну стіну, що дозволяло обігріти два приміщення.
До 30-40 рр. XX ст. груба використовувалася виключно для обігрівання хати. Згодом до цієї конструкції додають металеву плиту на камеру горіння. Це дозволило не тільки обігріти оселю, а й готувати їжу шляхом термічної обробки. Поверхню груби обмащували рудою глиною і білили або обкладали кахлями.
До сьогодні у багатьох помешканнях українців на всій території нашої держави ще є такі груби.
SAVEN — розповідаємо українську історію
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: